Будьте психологічно готові до того, що час від часу за вами спостерігатимуть.
Слід дуже уважно ставитися до місць зустрічей з людьми у Криму. Залежно від ситуації потрібно вибирати багатолюдне місце, або навпаки – усамітнене в парку. “Ми зустрілися для інтерв’ю в одному з кафе в центрі Сімферополя. Людей було багато, всі столики були зайняті. Буквально через 10 хвилин після нашої зустрічі, ми звернули увагу, що офіціантка підійшла до дівчат за сусіднім столиком і попросила їх пересісти. Дівчата обурювалися, але офіціантка була наполегливою. На їх місце сіло троє чоловіків “типової зовнішності”, явно зі спецслужб. Вони не приховуючи, спостерігали за нами, один з них дістав диктофон і почав записувати нашу розмову. Вийшла така собі гра в кішки-мишки. У Криму відмінно вміють чинити психологічний тиск”, – згадує про свою поїздку до Криму журналіст-фрілансер Микита Афанасьєв.
З особливою увагою також слід ставитися до телефонних розмов, краще обмежувати їх. Домовляючись про зустріч або інтерв’ю, користуйтеся виключно захищеними каналами зв’язку – мессенджерами з шифруванням.
Якщо ви плануєте тривалу поїздку в Крим, то слід уникати рутини і намагатися періодично міняти квартиру/готель/хостел. Однак варто врахувати, що відповідно до російського законодавства у всіх готельних установах адміністрація зобов’язана повідомляти в міграційну службу про заселення іноземців. Це означає, що з високою ймовірністю правоохоронним органам стане відомо ваше місце перебування. Журналісти, які регулярно працюють в Криму, рекомендують користуватися перевіреними місцями, де раніше вже зупинялися інші колеги.
При виборі способу переміщення по півострову варто керуватися фактором безпеки. Якщо бюджет дозволяє, то можна користуватися послугами водія з машиною, проте це має бути перевірена людина, яку рекомендують інші журналісти. Але найбезпечнішим для журналіста залишається громадський транспорт.
Антон Наумлюк, журналіст-фрілансер ( «Радіо Свобода», «Нова газета»)
«Я працюю у Криму вже 2 роки. Основні теми, якими я займаюся на півострові, це висвітлення судових процесів над кримчанами, яких переслідує місцева влада з політичних або релігійних мотивів. Тому також виникли і суміжні теми – дії російських силовиків і спецслужб з “упокорення” нелояльного населення. Як наслідок цього, з’явилася і тема про існування сімей, які втратили своїх годувальників через арешти. Взагалі, у Криму нові теми знаходять тебе самі. Але, коли ти постійно займаєшся такими делікатними темами, є ризик, що можна втратити межу між журналістикою і правозахисною діяльністю. Важливо, у своїх текстах не давати місце емоціям, і завжди залишатися вірним стандартам. З одного боку, я впевнений, що саме це дозволяє мені так довго і щільно працювати в Криму. З іншого боку, я не сумніваюся, що мій телефон прослуховується, читається листування, мене знають в обличчя, а статті читають працівники спецслужб. Але в своїх матеріалах я дотримуюся законодавства обох країн, тому з російської сторони до мене немає обґрунтованих претензій. Хоча, Крим – це півострів непередбачуваності для журналістів, і в один день може все змінитися і для мене».