Skip to content

Донбас - Практичні поради для позаштатних журналістів

Донбас - Практичні поради для позаштатних журналістів
Фото: Сет Дж. Франтцман / The Jerusalem Post

Написала Оксана Гриценко

Антон Скиба (29 років) з Донецька

Антон Скиба знає про всі можливі ризики війни на Донбасі з власного досвіду. Він неодноразово потрапляв під обстріли і провів п’ять днів у полоні в Донецьку у 2014 році.

Скиба почав свою журналістську кар’єру на початку конфлікту. Він і понині регулярно їздить в зону бойових дій як продюсер та фотограф-фрілансер.   

Проте зараз війна змінилася. “Війна стала більш статичною”, -- говорить Скиба. І у цій вдаваній в’ялості конфлікту криється додаткова небезпека. У журналістів складається враження що нічого страшного не може статися, вони знімають бронежилет, розслабляються і в цей момент можуть стати жертвою несподіваної кулі чи міни.

Спровокована Росією війна на Донбасі, яка вже триває понад чотири роки, забрала вже понад 10 тисяч життів, з-поміж яких понад 2800 були цивільними. На цій війні загинуло семеро журналістів, що висвітлювали конфлікт.

Скиба пригадує як у червні 2014 року машина, у якій він був, потрапила під перехресний обстріл із кулеметів та гранатометів біля Слов’янська, міста яке тоді було оплотом проросійських сепаратистів, і за яке точилися відчайдушні бої. Вони проїхали блокпост українських військових і тут зненацька розпочався бій -- цілком звична ситуація для 2014 року, коли лінія фронту постійно рухалася і неможливо було спрогнозувати що чекає у новому місті.

“Ми просто різко розвернулися і поїхали звідти”, -- пригадує Скиба.

Він каже що у 2014 за день можна було зробити “класичний репортаж, який би показував війну по обидва боки фронту”. Нині ж, хоча лінія фронту статична і бої не такі інтенсивні, працювати в Донецьку практично неможливо, бо акредитації там зараз дають виключно проросійським журналістам. Скиба востаннє був у рідному Донецьку у березні 2016 року.

У 2014 році понад 80 журналістів побувало в полоні, згідно з інформацією українського Інституту Масової Інформації. Скиба був одним із них.

У липні 2014 року його п’ять днів утримували в підвалі в Донецьку, звідки його вдалося визволити завдяки міжнародному резонансу. На той момент Скиба співпрацював із американським телеканалом CNN.  

Після того він взяв паузу на кілька місяців аби психологічно відновитися у Києві і повернувся на Донбас.

Його найбільш ризиковане відрядження за останні роки була робота в Авдіївці у лютому 2017 року, коли під час ескалації загинуло кілька цивільних і було пораненого британського фотожурналіста Крістофера Нана.

Скиба каже що військові медики ефективно, швидко та безкоштовно надали журналістові допомогу. Тому у разі схожих інцидентів можна розраховувати на військових радше ніж на допомогу свого видання чи страхової компанії. В Україні практично відсутні військові страховки для медіа.

В Авдіївці Скиба був фіксером для канадського телеканалу CBC і зміг зібратися за лічені години. Він завжди має напоготові бронежилет, каску, військову аптечку та комплект чистого одягу для роботи в зоні війни.

Він каже що дослідження місця куди прямуєш, пошук надійних контактів та водіїв це ключова частина успішної поїздки.

Одного разу при під’їзді до лінії фронту, Скиба з’ясував що у його водія машина була заправлена газом замість бензину. У разі потрапляння снаряду ця машина мала врази більше шансів вибухнути.

“Я змусив його поїхати на заправку, витравити газ, заправити авто бензином і попередив що якщо таке коли-небудь іще станеться, я повідомлю усім своїм колегам і цей водій ніколи більше не працюватиме із журналістами.”  

Коли раніше журналісти стикалися із більшими фізичними ризиками, у 2018 однією із найбільших проблем став доступ на передову, -- вважає Скиба.

Зі зміною офіційної назви української воєнної кампанії з Антитерористичної операції на операцію Об’єднаних сил значно ускладнилася процедура акредитації для фрілансерів, які їдуть на війну. Нині кожен фрілансер зобов’язаний подавати листа від редакції, яка зазначає що він з нею співпрацює. Маючи цю акредитацію, фрілансер також не зможе працювати для іншого видання.

Скиба каже що зараз він із колегами-журналістами намагається переконати військові прес-служби що нова норма неприйнятна.   

Журналістська кооперація дозволяє журналістам-фрілансерам підвищити безпеку та зекономити гроші, -- переконаний Скиба.

Така спільнота військових кореспондентів сформувалась ще у 2014му довкола готелів та кав’ярень, де журналісти жили та працювали під час відряджень. Створена іноземними журналістами група у Facebook під назвою Foreign Journalists Safety and Logistics Group зараз має понад тисячу членів і дозволяє обмінюватися інформацією про безпеку, а також корисними контактами.

“Якщо, наприклад, у тебе на війні зламається машина, то до кого ти звертатимешся -- до редакції, яка знаходиться за тисячу кілометрів, чи будеш шукати колег на місці?” -- каже Скиба

Аліса Сопова (30 років) із Донецька

До 2014го Сопова працювала журналістом у донецькій газеті “Донбас”, і почала висвітлювати війну в своєму рідномі місті як сама згадує “в шльопанцях і сарафані”, не маючи уявлення про серйозність ризиків які її оточували. 

Тоді ж вона почала працювати фіксером, тобто журналістом-перекладачем, для іноземних ЗМІ, поступово ставши кореспондентом американської The New York Times. У 2016му Сопова отримала стипендію для навчання в США, де мешкає і понині. Проте, вона регурлярно приїздить на Донбас для зустрічей із рідними і для роботи.

Востаннє вона була в зоні бойових дій у лютому, на замовлення іспанського журналу XL Semanal, працюючи лише на підконтрольній українському урядові стороні. Вона каже що отримати акредитацію в Донецьку зараз можуть лише журналісти що гарантовано писатимуть в інтересах місцевих сепаратистів.

Сопова каже, що у порівнянні із 2014м працювати на Донбасі стало важко через забюрократизованість процесу. З’явився цілий прошарок прес-офіцерів, які відповідають за різні напрямки, вимагають надсилати їм запити, проходити спеціальні тренінги, або ж возять журналістів на позиції великими групами, що не дозволяє зробити якісний матеріал.               

“Такий парадокс, що самі військові досить охоче йдуть на контакт, а прес-офіцери ставляться до журналістів як до недолугих туристів”, -- каже вона.

Сопова вважає що українські журналісти, зокрема журналісти-фрілансери, значно вразливіші, працюючи на війні, ніж їх західні колеги. Якщо силовики з будь-якого боку конфлікту затримають іноземця, то найгірше що його чекає, це депортація.

“Якщо ж у тебе український паспорт, а особливо якщо донецька прописка, ти можеш все життя просидіти на підвалі і ніхто особливо не турбуватиметься”, -- каже вона, згадуючи донецького блогера Станіслава Асеєва, який перебуває в полоні у Донецьку з літа 2017го року.

Сопова радить журналістам-новачкам на Донбасі відкинути стереотипи про те якою вони уявляють війну і показувати її такою як вона є -- статичною і виснажливою. “В таких місцях завжди багато історій і найкращі з них, зазвичай, не ті за якими ганяються натовпом”, -- каже вона.

We use cookies to give you the best experience of using this website. By continuing to use this site, you accept our use of cookies. Please read our Cookie Policy for more information.