Skip to content

Вступ

Вступ
Фото: Maks Levin

Повідомляти про біль і страждання інших людей завжди важко.

Проведення інтерв'ю з тими, хто зазнав психологічної травми, особливо внаслідок конфлікту – складне завдання, незалежно від того, проводиться таке інтерв'ю відразу після інциденту або ж через багато років. Інформування про людські втрати під час війни однозначно відповідає суспільним інтересам, але спроби поговорити з людьми про вбивство близької людини або кількох членів їхньої родини або спільноти слід робити з належним умінням і делікатністю. Багато людей зазнали і продовжують зазнавати сильного болю, бачити кошмари і відчувати тривогу через власний травматичний досвід.

Представники медіа повинні переконуватися в тому, що їхня діяльність не викликає повторної травматизації, тобто не збільшує шкоду, заподіяну внаслідок насильства, тією шкодою, яку можуть спричинити дії недосвідчених або непорядних журналістів. У конфліктних або постконфліктних ситуаціях жертви насильницьких дій можуть неодноразово зазнавати страждань внаслідок неналежного висвітлення в ЗМІ, громадської байдужості, нездатності поліції/сил безпеки провести розслідування, несправедливості в судах, або "винагородження" винних під час процесу мирного врегулювання конфлікту.

Важливо, щоб журналісти, тележурналісти та фотокореспонденти працювали з потерпілими делікатно і конструктивно, уникаючи втручання, нехай і ненавмисного, до особистого горя людини та не заподіюючи їй ще більших страждань.

Цей ресурс, розроблений Дарт центром з журналістики та травми зі значним внеском журналістів-фрілансерів, які мають досвід роботи в Україні з ветеранами та жертвами насильницьких дій, надає рекомендації як працювати з вразливими групами населення з належною уважністю та відповідальністю.

We use cookies to give you the best experience of using this website. To accept our cookies, click here or read our Cookie Policy for more information.