Skip to content

Що таке психологічна травма?

Що таке психологічна травма?
Фото: Maks Levin

Психотерапевти вважають інцидент травматичним, коли він включає в себе фактичну або можливу смерть, серйозні фізичні пошкодження або насильство.

Спільними сценаріями таких подій, добре відомих кореспондентам, є бомбардування, насильницькі напади, зґвалтування, тортури, наслідки стихійних лих або серйозних аварій. Людині не обов'язково бути в центрі цих подій, щоб відчути наслідки - цей вплив може бути непрямим. Визначення травми також поширюється на ситуації, коли люди мають тісний особистий зв'язок з друзями та родичами, які є безпосередніми учасниками травматичних подій; а також коли професійна робота включає багаторазове занурення в неприємні деталі таких подій, наприклад, коли журналісти працюють з травматичними зображеннями чи усними свідченнями. 

Травматичні реакції формуються із біології виживання. Зіткнувшись з реальною загрозою, мозок викликає викид адреналіну та інших гормонів. Індивідуальні реакції відрізняються, але можуть включати:

  • Підвищену пильність або почуття присутності
  • Реакції «бий або біжи» (підвищена частота серцевих скорочень, сухість у роті, нудота, потовиділення тощо)
  • Заціпеніння і дисоціація (почуття психологічної відстороненості від події або свого тіла)
  • Підвищена емоційність
  • Зацикленість на безпосередній загрозі

Ці реакції можуть бути вельми адаптивними в небезпечних динамічних ситуаціях, таких як збройний конфлікт, коли загрози оточують людину. Загострена емоційність, підвищена готовність до дій, нетипове заціпеніння та інші загальні травматичні реакції зазвичай проходять природним шляхом після того, як небезпека зникла, як правило, протягом декількох днів або тижнів, в залежності від серйозності ситуації. Психологічний стрес сам по собі, навіть якщо він має досить інтенсивний характер, жодним чином не означає порушення або нестачу психологічної стійкості - більшість людей переважно стійкі.

Але іноді стресові реакції присутні довше, і люди можуть відчувати в собі певні зміни, які спровоковані болючим досвідом, та відчувають тривалі:

  • Нав'язливі спогади, починаючи від жахів і спогадів до більш тонких небажаних нагадувань про страхітливу подію
  • Довготривале збудження (підвищена частота серцевих скорочень, фізичне збудження, нічне потовиділення тощо)
  • Загостренну реакцію на повсякденні події, складність концентрації, дратівливість, нетиповий гнів чи лють
  • Емоційне заціпеніння, соціальне відчуження, уникнення будь-яких нагадувань щодо тривожної події або відчуття зростаючої відстороненості від близьких людей
  • Втрату колишнього відчуття сенсу та мети

Збереження стресових реакцій протягом більш ніж 4-6 тижнів після того, як журналіст повернувся в безпечне середовище і більше не піддається травматичному впливу, може вказувати на розвиток психологічної травми, яка може перерости у посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресію або зловживання психоактивними речовинами – такі проблеми психічного здоров'я, які можна усунути при належній підтримці та курсі лікування.

Однак визначення того, що собою являє повернення в безпечні умови, може бути особливо складним у випадку журналістів. Кореспонденти часто працюють та живуть в ситуаціях, коли насильство постійно присутнє і має безперервний характер, коли для них практично немає місця, де вони можуть відчувати себе повністю захищеним. Саме тому важко визначити , коли травматичний вплив можна вважати закінченим. У таких ситуаціях організм цілком обґрунтовано може залишатися в тривожному стані. Відсутність безпеки надає вкрай важливе значення піклуванню журналістів самих про себе, побудові вміння відключитися від роботи та колективній підтримці серед колег. 

Відео: Анатолій Степанов, Макс Левін, Брендан Хоффман, Euronews. Монтаж: Сем Сапін. 

Олександра Грибенко: Я висвітлюю цей конфлікт протягом чотирьох років, без будь-яких довгострокових перерв, продовжуючи жити в цій зоні. Чесно кажучи, це вплинуло на мою психіку і особистість. Найбільше труднощів надає постійна недовіра і тиск з боку влади. Останнє стало для мене набагато більшою психологічною травмою, ніж обстріл або жахливі історії жертв насильства. Але я намагаюся залишатися позитивною. Мені допомагають мої колеги - фіксери, міжнародні журналісти і правозахисники. Я відчуваю, що я не одна. Намагаюся відволікатися від поганих думок, дивлюся фільми, займаюся спортом, проводжу час зі своєю сім'єю та читаю книги з історії. І, нарешті, я вирішила зробити перерву, здобути освіту за кордоном, знайти місце і для інших речей у своєму житті.

We use cookies to give you the best experience of using this website. To accept our cookies, click here or read our Cookie Policy for more information.