28 липня 1951 року Велика Британія стала однією з 11 країн-засновниць, які підписали Конвенцію ООН про статус біженців — документ, що забезпечив захист мільйонам людей, змушених тікати від переслідувань. Через 75 років цей захист як ніколи раніше є важливим для журналістів.
Для фрілансерів вигнання вже не є винятковим наслідком висвітлення правди. Воно дедалі частіше стає частиною їхньої роботи. З моменту захоплення влади в Афганістані талібами у 2021 році кількість країн, з яких фріланс-журналісти звертаються за підтримкою, подвоїлася. Сьогодні вимушене переселення є головною причиною, через яку журналісти звертаються за допомогою до фонду «Рорі Пек Траст». Фрілансери з Гази, М’янми, Судану, Демократичної Республіки Конго та Афганістану зараз становлять дедалі більшу частку тих, кому ми надаємо підтримку.
На відміну від штатних журналістів, у них немає роботодавця, який би організував евакуацію, надав юридичну допомогу або продовжував виплачувати зарплату, поки вони налагоджують своє життя. Коли вони тікають, то часто роблять це самотужки. Їм доводиться орієнтуватися в системах надання притулку, отримувати візи та доводити свій професійний статус без підтримки визнаної ЗМІ-організації. Саме в той момент, коли вони найбільш вразливі, вони також залишаються без будь-якої підтримки.
Аноша це знає як ніхто інший. Вона втекла з Афганістану після того, як неодноразово отримувала погрози від «Талібану» через свої репортажі про права жінок та права людини. 25-річна дівчина, яка зараз мешкає в Пакистані, отримала підтримку від фонду «Rory Peck Trust» для покриття основних витрат на проживання та переїзду до безпечнішого житла, що дозволило їй продовжувати висвітлювати події з вигнання.
Однак перетин кордону рідко означає кінець небезпеки. Авторитарні уряди дедалі частіше поширюють свій вплив за межі власних кордонів, залякуючи, стежачи та погрожуючи журналістам, які продовжують вести репортажі з-за кордону. Репресивні закони, зокрема так зване законодавство про «іноземних агентів», використовуються для криміналізації незалежної журналістики навіть у вигнанні. Поряд із цими загрозами існують щоденні реалії вимушеного переселення: невизначений імміграційний статус, фінансові труднощі, мовні бар’єри та розлука з джерелами, колегами та спільнотами, які робили репортажі можливими.
Альберт — журналіст-розслідувач, який спеціалізується на темах організованої злочинності та порушень прав людини на сході Демократичної Республіки Конго. Він був змушений втекти після того, як повстанці з угруповання «М23» взяли його на приціл і погрожували його родині. Фонд Рорі Пека допоміг йому переїхати до сусідньої Бурунді та замінити обладнання, знищене під час нападу. «Я відчуваю полегшення, — каже він. — Зараз мені краще, і я можу продовжувати свою роботу дистанційно».
Такий досвід стає дедалі поширенішим. Багато журналістів продовжують висвітлювати події у своїх країнах з вигнання, адже новина не втрачає своєї важливості лише тому, що репортер перетнув кордон. Навпаки, потреба у достовірних репортажах часто стає ще більшою.
Саме тому з вересня ми започатковуємо стипендіальну програму імені Рорі Пека. У партнерстві з коледжем «Сіті Сент-Джордж» Лондонського університету ця стипендія дозволить одному журналісту, який перебуває у вигнанні, здобути ступінь магістра з міжнародної журналістики, що допоможе йому відбудувати професійне майбутнє, розширити коло знайомств та продовжувати журналістську діяльність далеко від дому.
«Незалежна журналістика — це один із наших найміцніших захистів проти дезінформації та пропаганди», — зазначає Джон Вільямс, виконавчий директор фонду «Рорі Пек Траст». «Підтримка журналістів у вигнанні — це не просто гуманітарний обов’язок, це інвестиція в майбутнє самої істини. Адже коли незалежних журналістів змушують замовкнути, ми всі втрачаємо доступ до фактів, які допомагають нам розуміти світ».
75 років тому Конвенція про статус біженців надала світові основу для захисту тих, хто змушений був тікати. Сьогодні перед нами стоїть завдання забезпечити, щоб цей захист не став кінцем кар’єри журналіста, а початком нового етапу. Забезпечення можливості для фрілансерів продовжувати свою журналістську діяльність у вигнанні означає, що правда не стане ще однією жертвою.
Те, що варто захищати — протягом наступних 75 років і далі
Імена осіб було змінено з метою забезпечення їхньої безпеки